Николай Зимин,
USA
Пишу стихи давно.О Боге и Христе начал писать год назад.Родом с Украины.Из маленького шахтерского городка Снежное на Донбассе,Донецкой области.Очень люблю писать стихи.Начал писать еще в детские годы,но по-настоящему занимаюсь этим 10 лет с перерывами.Много стихов мною утрачено при переезде в США.Многое ушло безвозвратно.А жаль.Писал очень неплохо...Очень люблю Тютчева,Блока,Есенина,Ахматову,Евтушенко,Рогозина...Судить вам.С уважением,Н.Зимин.г.Сакраменто.Калифорния. e-mail автора:Niktop1959@hotmail.com
Прочитано 6342 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Какое у вас основание полагать, что вы
будете на облаках в стране не земной?!
Это просто пустозвонство-"медь звенящая" и "кимвал звучащий". Как я
понял-с Богом вы не примирились, а зря.
Ибо "время коротко и дни лукавы". Комментарий автора: Имею веру от Бога,что все мы,искренне любящие и живущие по Его заповедям,будем на небесах.Если Вам это не нужно,Ваше право.Читайте слово Божие.И не забывайте,что поэтическим языком я выражаю чаяния многих,живущих рядом со мной сейчас.Я еще не перестал видеть,слышать и анализировать.Спасибо вам за любые мнения.Главное для меня---чтобы мои стихи не оставили вас равнодушными.Ваше равнодушие для меня хуже смерти.Н. Зимин.
Светлана
2008-03-05 01:45:43
Влад, Вы что в небесные придверники уже записались? Откуда у Вас такая уверенность в чужом "неспасении"? Комментарий автора: Спасибо,Светлана.Мне очень ценно любое мнение.А основание у меня одно:слово Бога.Живите по заповедям Божиим и Он позовет Вас к Себе...Ведь,дом Его на небесах.Не так ли?..
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
