Доле моя, доле – ти куди поділась,
Невже в світі тая правда зовсім оголилась?
Невже в краю тім чарівнім мені ніде дітись?
Піду іншої шукати, воленьки напитись.
Перейду долини, подолаю гори,
Квіти по Дунаю пущу в Чорне море…
Краю мій безмежний, рідна Батьківщино!
Кращої не знаю - ти моя єдина.
Хай іще панують зайди гонористі,
Не зламають волі, бо думки в нас чисті.
Як би не воліли у дугу зігнути,
Ставить на коліна і накласти пута…
Непохитна постать відчуттям свободи,
Ненька Україна мине перешкоди.
І розправить крила – запанує знову,
Відчуття поваги верне людям новим.
І коханням чистим, як думки дівочі,
Всю ганьбу омиє, як сльозами очі.
Згинуть вороженьки, як роса на полі…
Не віддам ганьбити я своєї долі.
Катерина Пушкарьова,
ХЕРСОН Україна
Член евангельской церкви Христиан г.Херсона с 2001 года.
Прочитано 10302 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Воспоминания старца Нектария (Иванчева). Часть 2 - Константин Белов Вторая часть воспоминаний посвящена жизни старца нектария в Сибири и, главным образом, в Иркутске. В этой части воспоминаний старец Нектарий повествует о своих беседах с подвижником веры - иркутским архиепископом Иоанном (Смирновым)
